kotorovich (kotorovich) wrote,
kotorovich
kotorovich

Оживають ідіоми

Давненько я сюди не дописувала, бо весь час всюди багато писала. Не граючи, у реалі кілька ліній смерті долала, дійшла висновку - життя після них є:)!
Але виявила також, що розквитатися із усім - це мов дійти до небокраю. Долаєш перешкоди, здається, уже досягаєш, а за тим перевалом, за ліском тобі ще більші простори ненаписаних текстів, нові горизонти відкриваються... І ось сиділа перед екраном поперед віком, поперемінно в них гляділа, поринувши з головою в один із текстів, ще не написаних мною, довго не реагувала на посили ШКТ, аж зрештою на годинник глянула і втямила: сніданок давно засвоєно, обід уже прогавила, вечерю ще треба думати-лаштувати - чого б такого перекусити??
Уже була попленталася до холодильника, там наскубала різнотрав'я із пучків зелені (окріпцю, цибулі, бораго, шпинату) та червені (мангольду, амаранту, бурякової гички), щоби все це із маханом зажувати.
Як тут дзвонить мала сусідка, яка ще з ранку домовлялася прийти - тьотю Лю, я уже йду - і за хвилину в двері стука, а в руках трима, о ма! підвечірок розкішний: три налиснички із сиром і полуничок жменьку:))) І все це принесене голодній мені, мов у тій казці, "на блюдечке из голубой каёмочкой" (чомусь фота не завантажується, тому дивіться її за посиланням). Чесно кажучи, це уже давнішній наш ритуал, вона щось приносить на блюдечку мені, а я їй вертаю його наповненим своїми дарами, але лише позавчора отак раптом все склалося і запримітилося
Tags: таке
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments